У журналі "Український юрист" вийшла друком стаття партнера Адвокатського об'єднання "Смирнов, Тарасевич та партнери" Охрименко М.І. щодо новел кримінального процесу "Кримінальне право: Підозрілий статус"

Несвоєчасне надання особі статусу підозрюваного позбавляє її дієвих механізмів реалізації свого права на захист

Введення з 20 листопада 2012 року в дію нового Кримінального проце­суального кодексу (КПК) України мало на меті оптимізацію кримінально-процесуальних відносин, поширення дії принципу змагальності на досудовому етапі кримінального провадження, підвищення рівня захисту конституційних прав та свобод особи у сфері відповідного судочинства, втілення в життя суспільства інших позитивних чинників та ліквідацію всіх недоліків Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року. Однак частина питань, пов’язаних з формуванням та веденням відомчої статистики, виконанням планів правоохоронних органів щодо розкриття, розслідування та закінчення кримінальних проваджень, що призводили до порушення прав, свобод та законних інтересів як фізичних, так і юридичних осіб, продовжують існувати і з новим КПК України.

З усією впевненістю треба констатувати, що незмінною залишається і тенденція посадових осіб правоохоронних органів до маніпулювання нормами законодавства під час їхнього тлумачення та застосування з метою врахування як відомчих, так і корпоративних інтересів. Названа проблема не є новою на шляху до побудови демократичного суспільства, ще Шарль Луї де Монтеск’є у книзі «Про дух законів» (1748 року) застерігав: «Не можна витлумачувати закони на шкоду громадянинові, коли йдеться про його майно, честь або життя». Цілком логічно, що від вказаного свавілля суб’єктів правозастосування повинна застерігати чітка система кримінально-процесуаль­них гарантій їх недопущення, а також дієвий та прозорий механізм стримання і противаги визначенню меж їхньої процесуальної компетенції та самостійності. Тому стає справді дивним, що, передбачивши у Кодексі норми відомчого контролю (стаття 39), прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням (стаття 36), а також главу, якою детально регламентовано порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування тощо, зазначених процесуальних механізмів в Україні для захисту прав та свобод особи виявляється недостатньо.

Затягнутий процес

Розгляньмо наявні недоліки правозастосування у контексті функціонування інституту «повідомлення про підозру» більш детально. Класичним прикладом є розслідування кримінальних правопорушень, що стосуються дій посадових осіб за злочини, пов’язані з ухиленням від сплати податків, або інших злочинів у сфері господарської діяльності. На практиці мають місце непоодинокі випадки, коли кримінальне провадження вже тривалий час як розпочате, розслідування проводиться за «фактом вчинення злочину», хоча фактично щодо конкретних осіб (а саме: посадовців підприємства) про підозру в установленому порядку не оголошено. Отже, має місце необґрунтоване затягування з наданням конкретного статусу посадовій особі підприємства, наділеної правом підпису на бухгалтерських документах та адміністративно-розпорядчими повноваженнями під час виконання своїх посадових обов’язків. Зазначене свідчить, що здійснюється грубе порушення низки конституційних прав: на захист, збирання доказів своєї невинуватості та спростування доказів сторони обвинувачення, оскільки її процесуальний статус не визначений.

У логічному поясненні затягування з повідомленням особі про підозру не виникало б жодних сумнівів у випадках, коли, наприклад, з метою повного розкриття (термін «розкриття злочину» в чинному КПК України не зустрічається, однак він залишився в інших відомчих нормативно-правових актах) та розслідування кримінального правопорушення проводилися конкретні слідчі дії, в тому числі негласні, а сам факт початку розслідування до певного часу зберігався в таємниці від можливих «фігурантів» до того моменту, коли з тактичної точки зору доказів зібрано достатньо для надання особі відповідного статусу.

Однак на практиці все частіше з’являються ситуації, коли слідчий направляє постанову про витребування документів на підприємство, посадові особи якого нібито і здійснили ухилення від сплати податків. У мотивувальній частині цієї постанови містяться відомості про внесення зазначеної події до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) (так би мовити, юридична підстава), а в резолютивній — вимога про надання необхідних слідству документів (або їх завірених копій): наказів про призначення посадових осіб, їхніх посадових інструкцій, статуту підприємства, документів фінансово-господарської діяльності тощо. Свої вимоги сторона обвинувачення аргументує лише положеннями статті 93 КПК України, зазначаючи, що обов’язок доказування обставин скоєння кримінального правопорушення покладається на сторону обвинувачення, яка збирає докази, в тому числі й шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, а також проведенням інших процесуальних дій, передбачених ­Кодексом.

При цьому слідство, бажаючи не обтяжувати себе процесуальними строками розслідування, ­передбаченими статтею 219 КПК України, вносить до ЄРДР інформацію про нібито скоєний посадовими особами конкретного підприємства злочин — ухилення від сплати податків, зборів (стаття 212 Кримінального кодексу (КК) України), а отже, завданих державі збитків, але не вказує конкретних посадових осіб підприємства, відповідальних за дотримання податкової звітності у період, в якому було скоєно злочин.

У результаті маємо ситуацію, за якої посадова особа підприємства, отримавши вищевказану постанову, абсолютно чітко усвідомлює, що під виглядом «нерозкритого злочину» проводиться досудове розслідування саме стосовно неї, при цьому вона позбавлена прав на захист, оскільки її процесуальний статус залишається не визначеним. Більше того, вказаній посадовій особі слідством фактично пропонується сприяти у виконанні функцій сторони обвинувачення та взяти участь у зборі інформації/доказів, яка може бути використана проти неї, що є грубим порушенням основних засад кримінального провадження.

Така ситуація є «каменем спотикання» як для сторони обвинувачення, так і для особи, якій у майбутньому може бути повідомлено про підозру.

Алгоритм дій

З боку посадових осіб вищевказаного підприємства важливо розуміти, що права сторони обвинувачення, передбачені в статті 93 КПК України, є фактично фундаментальними категоріями теорії доказів та загальними нормами глави 4 «Докази й доказування» Кодексу. Щоб у адресата постанови виник обов’язок виконати її вимоги, надані слідству повноваження мають бути реалізовані у встановлений спеціальними нормами КПК України спосіб, наприклад, отримання ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів.

Кримінальне судочинство України, відповідно до статті 1 КПК України, насамперед, ґрунтується на положеннях Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Статтею 3 Конституції проголошено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а частина 2 статті 19 Основного Закону містить імперативний припис, згідно з яким органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конститу­цією та законами України.

Таким чином, повертаючись до розглядуваної проблематики, можна дійти висновку: постанова про витребування документів на підставі статті 93 КПК України не породжує обов’язків для її виконання у посадової особи підприємства, оскільки КПК України передбачає зовсім інший спосіб реалізації цього права для отримання слідством документів/доказів, запровадивши систему заходів забезпечення кримінального провадження у другому розділі Кодексу. У зв’язку з цим посадова особа підприємства повинна пам’ятати, що відповідно до вимог статті 159 КПК України сторона обвинувачення може отримати тимчасовий доступ до речей і документів, що знаходяться у володінні платника податків лише на підставі ухвали слідчого судді. При виникненні такої ситуації на практиці доцільно займати не пасивну позицію «очікування», а навпаки, надати письмову відповідь стороні обвинувачення, в якій повідомити, що необхідні документи будуть надані лише на підставі ухвали слідчого суді, як це встановлено КПК України, інакше отримані в такому порядку докази будуть визнані недопустимими на підставі пункту 3 частини 2 статті 87 КПК України. Також важливо повідомити стороні обвинувачення, що представники підприємства, відповідно з частиною 1 статті 163 КПК України, обов’язково повинні брати участь у судовому засіданні, на якому розглядатиметься питання про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, за винятком випадку, передбаченого частиною 2 статті 163 КПК України. Участь у цьому судовому засіданні дає можливість представникам платника податків з’ясувати позицію сторони обвинувачення, навіть до надання їм статусу сторони захисту, надати свої заперечення та висловити суду свою позицію з відповідними доводами в її обґрунтування.

Запропонований вище алгоритм дій доцільно назвати одним із перших кроків у захисті законних прав посадових осіб підприємства, оскільки сьогодні лише у такий спосіб можливо досягти мінімального забезпечення дії принципу «змагальності сторін та свободи в поданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості».

Справа принципу

У продовження можливих способів захисту, за вищевикладених обставин, важливо не забувати, що, на жаль, у нині чинному КПК України, на відміну від «старого» Кодексу, немає права на оскарження рішення про початок кримінального провадження. У зв’язку з цим зникла можливість розгляду судом питання законності, обґрунтованості та доцільності початку кримінального провадження. Унаслідок об’єднання двох досудових стадій в одну, сторона обвинувачення фактично має можливість достатньо довго займатися розслідуванням, не оголошуючи про підозру, навіть якщо до ЄРДР внесенні дані, що не відповідають дійсності, наприклад про суму несплаченого податку, якої, можливо, взагалі не вистачає для кваліфікації правопорушення як кримінально караного.

Розраховувати у такому випадку на дотримання «розумних строків», що фактично є оціночною катего­рією, яка обраховується з урахуванням системи критеріїв, наведених у статті 28 КПК України, є маловтішним, особливо в ситуації, коли способи ведення розслідування, послідовність, законність та неупередженість дій посадових осіб правоохоронних органів викликає сумнів.

У зв’язку з цим принципово важливим аспектом є право особи, яка впевнена в тому, що стосовно неї проводиться розслідування, але якій офіційно не повідомлено про підозру, в письмовій формі нагадати стороні обвинувачення, що одними з найважливіших загальних принципів кримінального провадження є верховенство права та забезпечення права на захист.

Стаття 8 КПК України вказує, що принцип «верховенства права» у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (Євросуд). У свою чергу, практика Євросуду однозначно свідчить, що в тих випадках, коли із документів або з інших вчинюваних заходів компетентного органу особі стає відомо, що розслідування ведеться по відношенню до неї, то саме з цього моменту починається обчислення «розумних строків» кримінального провадження, а вони в частині строків досудового розслідування, відповідно до статті 219 КПК України, мають чітко визначені межі.

Прикладом практики Євросуду з цього питання є рішення від 10 грудня 1982 року в справі «Фоті та інші проти Італії». У ньому вказано, що «обвинувачення» у цілях пункту 1 статті 6 Конвенції може загалом бути визначене як «офіційне пові­домлення, видане особі компетентним органом, із тверд­женням про те, що вона вчинила кримінальне правопорушення» або може набувати і цілком автономного характеру, під час вчинення інших заходів, які передбачають наявність в особи такого твердження і які так само суттєво впливають на її становище, наприклад проведення обшуків у офісних чи житлових приміщеннях, витребування окремих видів документів, призначення експертиз тощо.

Для сторін захисту та обвинувачення важливо розуміти, що описана проблематика штучного затягування оголошення про підозру, отримання документів у спосіб, що супе­речить КПК України, є підставою для того, щоб при розгляді справи в суді обов’язково вивчалося питання про зібрання доказів з порушенням таких принципів кримінального провадження, як законність, забезпечення права на захист, розумність строків через призму належності та допустимості зібраних доказів на етапі досудового розслідування (пункт 3 частини 2 статті 87 КПК України).

Таким чином, несвоєчасне надання особі статусу підозрюваного неод­мінно призводить до позбавлення її дієвих механізмів реалізації свого права на захист, забезпечення дії прин­ципу змагальності. Тому ставиться під сумнів і весь сенс проведеної в Україні реформи кримінальної юстиції.

 

Микола Охрименко,

Адвокат, партнер Адвокатського об'єднання"Смирнов, Тарасевич та партнери"

Автор: Охрименко Николай Игоревич
Теги: Охрименко Партнеры адвокаты